В Запорожье Наталья Сумская поделилась секретами красоты и семейного счастья
Самой звездной гостьей 18-го фестиваля отечественного кино "Запорожская синерама", который проходил в киноконцертном зале имени Довженко, стала наша землячка, известная актриса Наталья Сумская. В свою очередь, она призналась, что рада побывать в родном городе, где окончила 44-ю школу и провела несколько счастливых лет юности. Наталья Вячеславовна с удовольствием поделилась воспоминаниями с читателями "Индустриалки" и рассказала, чем живет сейчас.
"Сумские" места в Запорожье
- Газету “Индустриальное Запорожье” пам'ятаю, - рассказывает Наталья Вячеславовна. - Там надрукували моє фото в 17 років: стою біля вагона, збираюся їхати в Київ вступати до інституту. Батьки, які стояли поряд і наставляли мене, навіть толком не знали, до якого. Я була налаштована і на спортивний, і на лінгвістичний інститут. Переважили гени — пішла в театральний.
Починала з нуля. Все почалося з того, що не було місця в гуртожитку, на перших канікулах мене обікрали, зірвали замки в чемодані – все, як годиться (улыбается).
Коли була вільна хоч день-два, приїжджала в Запоріжжя, квиток на літак коштував дешево - 10-15 карбованців. Я могла собі дозволити десь підзаробити і прилетіти до батьків. Була тяга, дуже теплі сімейні стосунки.
Запоріжжя — моє рідне місто. Спочатку ми жили на вулиці Гоголя, потім переїхали на Шкільну, 27, кв. 113, жили на другому поверсі.
З третього по п'ятий клас я вчилася в школі, здається № 3, на вулиці Грязнова. А потім відкрилася нова школа — 44-та на Гоголя, за обласною бібліотекою, яку я й закінчила. А Оля ходила у школу № 1.
44-та була передова школа! Думаю, там вже немає тих педагогів, у яких вчилась, але пам'ять у мене жива. І як тільки згадую Запоріжжя, то зразу зринає на думці школа. Там так було все активно, по-справжньому. Хотілося вчитися! Навіть математика, яка мені не притаманна, давалася легко, завдяки вчителю Лідії Миколаївні Булатовій.
І коли через багато років я приїжджала на гастролі, це було після 90-х, клас зустрічався і прийшла єдина вчителька — Лідія Булатова. Їй це було не так легко зробити, бо вона була з протезом, але Лідія Миколаївна все одно приїжджала. Зараз у мене тут залишились однокласники, час від часу спілкуємося.
А вчитель Борис Юхимович Народицький настільки нам прищепив любов до фізкультури, що мені подобався навіть запах кед і м'ячів. Я займалася гандболом, легкою атлетикою, стрибками у висоту, плаванням, спортивною гімнастикою. Потім додатково почала ходити на легку атлетику на стадіон. Ходила в спортивну школу між Грязнова і Малим ринком. І я з цікавістю слідкувала за всіма видами спорту, просто жила з Олімпіадою Ріо-2016, тому що воно було закладено в юності.
Звичайно, багато спогадів пов'язано і з театром. Батьки працювали в театрі імені Щорса, тепер — Магара. Я забігала туди до мами з татом ніби на роботу, але для мене це був своєрідний майстер-клас.
Тато ще й концертував, є його пісні, які збереглися на Національному радіо. Ніде не навчаючись, він мав просто оперний, опереточний голос. Міг співати все, ще й грав на інструменті — просто самородок від природи! Тато поїхав вступати до консерваторії, але не знав сольфеджіо і йому порадили йти до театрального. А ще він фотографував, малював.
Мої улюблені місця у Запоріжжі - біля 44-ї школи і на Хортиці. На острові це місця, які тато облюбував, коли ходив на рибалку, де ми відпочивали сім’єю. А рибалив він часто і балував нас дніпровськими судаками.
О личном
- В этом году вы с Ольгой Сумской отметили юбилеи. Как себя ощущаете?
- Звичайно, юними. Актор за природою не повинен втратити молоду душу. А ще нам, Сумським, притаманна контактність, ми люди відкриті. Я, особисто, люблю спілкуватися з простими людьми. Недаремно, мені пощастило вести телевізійне реаліті-шоу "Ключовий момент", де були справжні люди з унікальними історіями.
- Ваша хорошая форма – это генетика или что-то делаете?
- Генетика, але її не можна зраджувати. Звичайно, потрібно дбати про себе, сьогодні є багато методів. Головне – не лінуватися.
- Ваш секрет семейного счастья?
- Секрет в повазі і любові.
- Что для вас отдых?
- Переміна роботи. Якщо працюю в театрі, то зйомки в кіно – це відпочинок. Звісно, люблю читати книжки.
- Из какой местности у вас такая необычная вышиванка?
- Люди не повірять! Їздила на гастролі в Івано-Франківськ і подумала, що там точно знайду гарну вишиванку. Обійшла півміста. А біля готелю був магазин “Бомбей”, тобто індійці такі практичні, беруть зразки наших сорочок. У мене розбіглися очі! Всі актори купили там собі сорочки. Я придбала вишиванку в борщівському стилі. Іще і іще хотіла б купувати вишиванки. Зараз, як ніколи, це стає близьким і рідним, хочеться, щоб зігрівало душу.
- Вы наверняка поддерживаете воинов АТО. Каким образом?
- Граємо спектаклі і перераховуємо для них кошти. Їздимо з концертами, зустрічаємось в шпиталях. Хотілося б їздити більше, і з виставами, але це потребує коштів. А їздити треба частіше, не можна надовго полишати наших солдат, наших поранених, їм тоді легше, вони швидше одужують.
О фильмах
- Какую роль считаете для себя судьбоносной?
- В театрі — а буде 40-й сезон моєї праці в Національному театрі імені Франка - роль Жанни Д`Арк в рок-опері "Біла ворона". В 1991-му роль повністю змінила моє життя. Це був переломний етап в історії нашої держави.
В кіно — кілька назв: ролі у фільмах “Наталка Полтавка”, “Кармелюк”. Я прихильниця історичного і національного кіно. Мені здаєтся, знімається замало таких стрічок. Хотілося б зіграти роль Галшки Гулевичівни, яка, як меценатка, фактично доєдналася до створення Київсько-Могилянської академії.
- Как вам, тогда начинающей актрисе, удалось получить прославившую вас роль Наталки Полтавки?
- Кожна актриса-випускниця театрального мріє, пробується на ролі в фільми. Було на цю роль декілька популярних актрис, але вони багато знімалися. І я, така початківка. Мабуть, провидіння.
Хоча, там була така цікава історія. Через 25 років я дізналася, що завдячую цією роллю саме другій режисерці-постановнику фільму. Я прочитала з її інтерв'ю, що вона поставила умову: “Якщо не буде зніматися ця молода актриса, я не буду другим режисером”.
Звісно, в ролі Наталки Полтавки використовувалась моя природність, українське єство. Я співала тоді, може, не так потужно. В ті часи було популярним академічне виконання. Записали спів Анатолія Солов`яненко і Марії Стеф'юк, і під спів наших класиків ми з актором Анатолієм Матешко імітували.
- В одном из интервью вы говорили, что не будете сниматься в сериалах, а снялись в "Селе на миллион" - адаптации хорватского сериала "Как бы там ни было". Почему?
- Не хотілося зніматися в бойовиках, та там і немає путніх жіночих ролей. А "Село на мільйон” — комедійний серіал українською мовою.
Фільм знімався на Київщині, а малось на увазі, що то Волинь. Там такі перипетії між молоддю! Міські нащадки діда отримають мільйон євро, якщо на рік залишаться в селі. Якщо поїдуть — гроші підуть на село. Граємо з Анатолієм Хостикоєвим (своим настоящим супругом. – С. О.) батьків головного героя. В фільмі 12 серій.
"Село на мільйон" вийде в цьому році. Ше вийде 4-серійний фільм “Катерина”, з натяком на поему Шевченка, але на сучасний манер. Ми теж граємо батьків.
22 грудня має бути прем’єра прокатного фільму "Сторожова застава". Це історична картина про Іллю Муромця, Альошу Поповича і Добриню Нікітича, позитивна, доречна, вчасна. Це зайвий раз доводить, що це наші герої! А моя героїня – сестра Іллі Муромця, така Меланка серед них. Має ж там бути хоч яка-небудь жінка!
Крім того, почнуться зйомки 12-серійного комедійного фільму "Вверх тормашками" в Одесі і Києві.
Спасибо директору ККЗ имени Довженко Людмиле Зеленюк за организацию эксклюзивного интервью.
"Индустриалка" также писала "В Запорожье актриса Наталья Сумская станцевала с обладателем Гран-при кинофестиваля".
Фото Александра Прилпы и автора
