Киноконцертный зал им. А. Довженко продолжает знакомить запорожцев с шедеврами отечественного кино. 2 декабря состоялась пресс-конференция, просмотр и встреча с творческой группой создателей документального фильма о легендарном футбольном тренере «Лобановский навсегда» – режиссером Антоном Азаровым и продюсером спортивным журналистом Сергеем Полховским. А также с известным футболистом, тренером команды шахты "Кочегарка", СК "Металлург", СК "Запорожец" чемпионом Украины 1970 года Леонидом Семеновичем Ключиком и Председателем Запорожской городской федерации футбола Виталием Манько.
Уважаемые руководители предприятий, председатели профсоюзных комитетов,мамы и папы, бабушки и дедушки!
28 и 29 декабря 2016 г. в 10:00 киноконцертный зал им.А.Довженко приглашает на эксклюзивный проект для ваших детей-веселое мульт-шоу "Новогодний флешмоб".
В программе:
удивительные встречи с мультяшными героями;
новогодний калейдоскоп игр,танцев,песен и развлечений;
17 ноября в киноконцертном зале им. А. Довженко состоялась премьера документального фильма «Выиграть все», посвященный 80-летию со дня рождения великого украинского тренера Игоря Турчина. Перед началом просмотра прошла пресс-конференция с олимпийской чемпионкой по гандболу клуба «Спартак» (г.Киев) Галиной Захаровой, гандболисткой, заслуженным мастером спорта, олимпийской чемпионкой Марией Литошенко, украинским тренером по гандболу, заслуженным тренером Украины Леонидом Ратнером.
6 жовтня в кіно-концертному залі ім. О. Довженка відбулось кіно-свято – допрем*єрний показ українсько-італійського художнього фільму, володаря нагороди «Золотий Дюк» на Одеському кінофестивалі 2016 «Гніздо горлиці». Перед початком перегляду пройшла прес-конференція, та зустріч з творчою групою (А. Суярко – продюсер, Р. Зюбіна – виконавиця головної ролі, П. Бушинська – організатор туру,). Прикрасою вечірки були Дитячий театр моди таланту та успіху Ірини Борщ, та Джаз-бенд «Смайл». Міценатом свята виступив гостино-ресторанний комплекс «СанРайз парк», директор Ошан Беладзе.
УВАГА! 11 жовтня у кіноконцертному залі ім. О. Довженка у великій залі о 15.30 відбудеться зустріч з творчою групою фільму режисера Алі Фахр Мусаві «Осінні спогади», та допрем*єрний показ стрічки.
З 13 жовтня у малій залі кінотеатру на глядачів чекає прем'єра фільму «Осінні спогади».
"Осенние воспоминания". Как иранская беженка рассорила украинцев
В новой мелодраме, помимо любовного четырехугольника, показано много проблем: от несчастий беженцев до трудностей адаптации ветеранов АТО
Сегодня в прокат выходит первый ирано-чешско-украинский фильм «Осенние воспоминания». Как мог получиться такой интернационал? Из-за украинских женщин. И 38-летний иранский режиссер Али Фахр Мусави женат на украинке из Новоград-Волынского, и чешский продюсер Виктор Вилгелм («Люблю. И точка») женат на украинке, только с Луганщины.
Четыре года назад они взяли в разработку актуальную для Европы тему беженцев из Сирии, Ирана, Ирака. Как известно, встречают беглецов там по-разному. «Изначально мы хотели эту историю снимать во Франции, — признался Вилгелм. — Но потом решили перенести действие в Украину, где беженцы тоже имеются». Когда авторы перенесли действие в нашу страну, тогда и родилась идея, чтобы один из главных героев был ветераном АТО.
По сюжету жители прикарпатского села (снимали в районе Трускавца) находят в лесу молодую иранскую беженку без сознания (актриса Назанин Ахмадишахпоурабади). Ее забирает домой пожилой скульптор–вдовец Александр, которого играет украинский актер Александр Игнатуша («Сваты»). Девушка приходит в себя, зовут ее Има. Она почти ничего не помнит из того, что с ней произошло, плохо говорит на английском и еле видит из-за пережитого стресса. Девушка не лишена очарования: большие глаза, трогательная улыбка.
«Мы не хотели на эту роль брать красавицу-Барби, здесь нужна была такая девушка, чтобы зритель поверил — она много пережила», — делится режиссер.
Скульптор нанял в подмастерья Анатолия — музыканта, демобилизованного из зоны АТО по ранению. Он потерял на востоке дом, в чем-то его судьба схожа со злоключениями Имы. В роли атошника — Дмитрий Линартович («ТотКтоПрошелСквозьОгонь»). Интересно, что самого Дмитрия в прошлом году мобилизовали в армию, когда он снялся до половины в фильме «Толока». Письма из Госкино в Минобороны не помогли — Дмитрий оказался в учебке в Ровно. Зато у чехов все получилось.
Иранке (Назанин Ахмадишахпоурабади) вышиванка к лицу. Фото: Василий Слюсар, facebook.com/Osinnispogady
«Я уже сидел на чемоданах перед дорогой на восточный фронт, когда меня остановил звонок Вилгелма. Продюсер договорился с Минобороны, чтобы меня отпустили, — говорит Линартович и добавляет, что опыт общения в учебке пригодился ему для этой роли. — Мой знакомый доктор-атошник спросил меня, посмотрев фильм: «У тебя была легкая контузия?» Не было, но в Ровно я видел солдат, которых зацепило. И, как актер, скопировал их психофизику».
Оба мужчины постепенно влюбляются в Иму. Скульптор переживал из-за смерти супруги, но иранская девушка впервые за много лет растопила его чувства. Музыкант разучивал с ней фортепианные композиции и тоже «поплыл». Скульптор ревнует и однажды... выгоняет парня, бросив ему в лицо честно заработанные деньги. Масла в огонь подливает сестра вдовы скульптора Наталья (Татьяна Юрикова), много лет добивающаяся благосклонности Александра.
В прикарпатском лесу обнаружили еле живую иранскую беженку. Фото: Василий Слюсар, facebook.com/Osinnispogady
Плюсы ленты. Точно переданы фазы нарастания конфликта между мужчинами параллельно с усилением у них любовных чувств. Неожиданно будет вытащен скелет из шкафа скульптора — красивый чеховский прием. Герой Игнатуши противоречив, в нем много национальных черт, из разряда «и рыбку съесть и на кол сесть». Явная актерская удача.
Персонаж Линартовича тоже интересен: он, как ребенок, заново открывает для себя жизнь после войны. Но все время кажется, еще чуть-чуть и у него съедет крыша: всех порежет-покрошит, что иногда бывает с теми, кто побывал в горячих точках. Однако он все терпит. Отсюда и недостатки картины — хочется больше действия. Довольно вялый старт фильма. Потом, все же, события быстро закручиваются, затягивая в свой водоворот зрителей.
Бюджет картины — $150 тыс. Помимо Украины, она выйдет в прокат в Чехии и Иране.
30 вересня у кіноконцертнім залі ім.. О. Довженка відбулось кіно свято до Дня усиновлення. Заступник міського голови А. Пустоваров нагородив кращих опікунів року, та вручив паспорти і цінні подарунки молодим хлопцям та дівчатам.
Глядачі хочуть цікавих вітчизняних фільмів українською мовою із зрозумілим для України сюжетом або ж дивляться світові блокбастери з субтитрами українською. Діти бажають історій і про "наших" звірят - Мурзиків, Пухнастиків, пізнавальні про світ, про Україну, про IT-технології. Дорослі дивляться різні сюжети, різні жанри, кажуть, що творці мають уважніше ставитися до естетичних і розумових вимог вітчизняного глядача. Чимало серед кіноманів України людей поважного віку, їм потрібні якісні душевні історії про кохання, про духовний зміст життя. Деякі запоріжці вважають, що владі треба бути уважнішою щодо заборони російської продукції, адже українські режисери і актори працювали у російській теле і кіноіндустрії до 2014 року, тому що не було орієнтування на розвиток своєї... Особливі дискусії точаться навколо заборони в Україні фільму "Тарас Бульба" (реж. Володимир Бортко, виробництво Росія, 2008; задіяні українські майстри Богдан Ступка, Ада Роговцева, Лесь Сердюк, художник Сергій Якутович).
Також просунуті глядачі розуміють, що можуть допомогти створенню кіно навіть із своїх статків (пенсії, зарплатні тощо), і було б добре, якщо б в Україні як і в усьому світі був прийнятий Закон про меценатство (прописані податкові пільги для благодійників), люди хочуть достатньо заробляти, щоб ходити традиційно сім'єю "у кіно" і кажуть про те, що кіно об'єднує українців і людей всього світу, воно є важливим засобом комунікації.
Ось, наприклад, деякі думки запоріжців після перегляду документального фільму про життя трьох поколінь закарпатських вівчарів "Жива ватра" (реж. Остап Костюк):
Учениці загальноосвітньої школи "Основа" м. Запоріжжя (15 років):
Аріна:
- Я - гуцулка за походженням. Моя сім'я переїхала сюди до Запоріжжя. Для мене цеЙ фільм дуже зрозумілий, я розумію без субтитрів увесь цей діалект, на якій мові вони говорять. Фільм красивий і добрий.
Ксюша:
- А я ніколи не була у Карпатах, все, що я побачила, для мене було дивним: природа, краєвиди, побут, діалект.
Павло, мешканець Запорізького краю (до 60 років):
- Дуже приємний фільм, начебто ми погуляли по Карпатах, у горах. Мені багато розповідали про красу Карпат, але я за все життя був лише один раз на скелі Довбуша і все. Дуже хотів би побувати ще раз. Як мені покійний батько казав: покажіть мені вівцю - я руб дам. Я б теж хотів, щоб запоріжці мали змогу поїхати туди до Карпат, і люди звідти до нас також, на Запоріжжя. Це було б дуже добре.
Ніна, мешканка Запоріжжя, родом із Донбасу (до 50 років):
- Я вперше побачила, як працюють люди у Карпатах, щоб прогодувати свої сім'ї, це важка праця. Мені було цікаво подивитися про життя західних українців. І також у мене в роду є гуцули, тільки вони давно переїхали на схід України. Я фактично є напівгуцулка.
Мешканка Запоріжжя, етнічна росіянка родом з Поволжжя (до 50 років):
- Мені дуже давно хотілося подивитися побут Карпат. Мені сподобалось, що дітей привчають до такої праці, яка виховує людину, силу волі, витримку. Оці умови, в яких вони працюють, і їм треба кілька місяців бути у горах. І головне, що кажуть ці люди - це свобода. Це багато означає, але не кожний таку працю витримає, думаю так. Я буду тепер своїм дітям і онукам розповідати, щоб більше поважали гуцулів-жителів Карпат.
Марія, мешкає у Запоріжжі півстоліття, родом із Донеччини (до 75 років):
- Мені стало дуже жалко наш український народ. Тому що я все це пережила, тільки у Донецьку після Великої Вітчизняної війни. Те, що показали нам - це виживання людей. На Донеччині люди все життя працювали на шахтах або як я - у полі. Я з третього класу працювала у полі з 5-ої ранку і до пізнього вечора.
МИТЦІ-ЕКСПЕРТИ ПРО РОЗВИТОК КІНОІНДУСТРІЇ В УКРАЇНІ
ІЛЛЯ ГЛАДШТЕЙН, програмний директор фестивалю "86", директор прокатної компанії "86 прокат", творець альманаху документальних фільмів "Український експеримент":
- В Україні досі не було знято ні одного фільму, який би окупив би себе, навіть такий фільм як "Поводир" зібрав у прокаті менше грошей, чим було витрачено на виробництво, це тому, що ринок у нас "не заточений" під українське кіно. Зараз це тільки розвивається, і глядач став ходити на українське кіно. Також немає продюсерів, немає індустрії. Коли держава вкладає у виробництво кіно, то це знімає відповідальність у продюсера, Є митці, які все ж таки наближуються до самоокупності фільму. Найбільш здоровий варіант - це все-таки ринковий, на мою думку. Митець має заробляти.
ЛІНА КЛЕБАНОВА, журналіст, сотворець фільму "Зима у вогні":
- Не треба тут, звичайно, видумувати колесо. Треба добре вивчити і застосувати до України досвід західних (Велика Британія, Німеччина, Франція) і пострадянських країн (Грузія, Естонія, Польща). Сьогодні є нагода і можливість створити таку царину, коли вигідно і цікаво було б приїздити до України. Якщо говорити про законодавчі ініціативи, про податкові пільги для меценатів, то на заході від 3 до 20 відсотків йде повернення внесків кінематографістів, які знімають на території країн. Власне, за цей рахунок піднялася Чехія. Зараз ті ж самі речі введені в Грузії, і кінематографісти з усього світу їдуть знімати туди. Діють так звані кінокомісії при великих містах- це якщо ми говоримо про децентралізацію. У них різні повноваження й можливості. Вони акумулюють кошти на створення кіно, наприклад- у Запоріжжі кіно про Запоріжжя. Десь вони адмініструють процес і дають преференції кінематографістам, які знімають на цій території, десь вони створюють свої інвестиційні компанії для виробництва кіно. Цей світовий досвід треба просто адаптувати до України.
Також щодо дії пропаганди російської на сході України, то якщо не змінювати ментальний фон, якщо не змінювати ставлення людей до подій, то люди самі прийдуть до цього, але якою ціною, коли це буде... Лише 10 відсотків - люди прогресивних поглядів, інші - відомі і цих людей треба вести. Це розуміють скрізь у світі, що треба вкладати у свої кіно- починаючи з Америки і Голівуду і завершуючи Росією.. В Україні зрозуміло, що є першочергові якісь потреби і мало коштів залучається, але можна було б, наприклад, створити преференції для тих кінематографістів, які працюють на сході України, запустити тут радіо по всій території. Держава може допомогти тут з ліцензіями, треба цим системно і серйозно займатися.
А Запоріжжя з його Хортицею та ДніпроГЕСом - прекрасна натурна локація для історичних фільмів і фільмів про радянське минуле, але й може бути у нагоді для інших фільмів, але тут треба спеціально вибудовувати такі ідеї і речі.
ЕДУАРД КУРГАНСЬКИЙ, співавтор фільму "Зима у вогні":
- На Заході є така практика, що частину податків ти можеш перерахувати кудись на свій погляд. І мені здається, що якщо б таку практику було введено в Україні, то благодійники отримали б право фінансувати громадські організації. Проблема України в тому, що громадські організації сидять на західних грантах і орієнтовані на грантоїдство замість того, щоб орієнтуватися на проблеми українців. Люди в Україні гостро знають свої проблеми і розуміють, куди їм треба вкласти свої гроші. Нам усім треба створити самофінансоване громадське суспільство - ось наше завдання. Це було б альтернативою не ефективній витраті державних коштів.
ЦІКАВО ЗНАТИ
Для кращого розвитку культури в Україні потрібно прийняти Закон про меценатство - впевнені митці, представники влади і журналісти Запоріжжя, які підняли це питання на прес-конференції, присвяченій відкриттю 77-го концертного і 60-го симфонічного сезонів у Запорізькій обласній філармонії - у прес-центрі "Журналіст" 19 вересня 2016 року.
ВЛАДИСЛАВ МОРОКО, директор Департаменту культури, туризму, національностей і релігій Запорізької ОДА:
- На жаль, у нас в Україні не розроблене законодавство щодо меценатства. Більшість допомагаючих навіть воліє не говорити, що вони допомогли. Було б добре, якщо б ці люди - меценати звільнялися б від певних податків, щоб ця система була розроблена і працювала. Тоді б було багато меценатів, і не тільки тому, що мистецтво є цікавим... Те, що зараз є стосовно допомоги - має бути змінено. Ми маємо з вами - журналістами, артистами усе це робити. Люди є, які готові підтримувати, які готові надавати гроші. Ми хотіли би, щоб люди, які надають підтримку - робили це у рамках Закону про меценатство, щоб це було для них як соціальне меценатство.
Владислав Мороко висловив надію, що громадські дії запоріжців стосовно просування Закону про меценатство будуть оформлені і почуті Міністіром культури України. Можливо навіть, його найближчим часом запросять до Запоріжжя.
Повну версію статей Кінооглядини-1 і 2, а також усі матеріали "Запорізької сінерами"-2016 дивіться у Кінощоденнику на сайті кінотеатру імені Олександра Довженка м. Запоріжжя за посиланням http://www.dovzhenko.zp.ua/news/ (оновлюється).
Самой звездной гостьей 18-го фестиваля отечественного кино "Запорожская синерама", который проходил в киноконцертном зале имени Довженко, стала наша землячка, известная актриса Наталья Сумская. В свою очередь, она призналась, что рада побывать в родном городе, где окончила 44-ю школу и провела несколько счастливых лет юности. Наталья Вячеславовна с удовольствием поделилась воспоминаниями с читателями "Индустриалки" и рассказала, чем живет сейчас.
"Сумские" места в Запорожье - Газету “Индустриальное Запорожье” пам'ятаю, - рассказывает Наталья Вячеславовна. - Там надрукували моє фото в 17 років: стою біля вагона, збираюся їхати в Київ вступати до інституту. Батьки, які стояли поряд і наставляли мене, навіть толком не знали, до якого. Я була налаштована і на спортивний, і на лінгвістичний інститут. Переважили гени — пішла в театральний. Починала з нуля. Все почалося з того, що не було місця в гуртожитку, на перших канікулах мене обікрали, зірвали замки в чемодані – все, як годиться (улыбается).
Коли була вільна хоч день-два, приїжджала в Запоріжжя, квиток на літак коштував дешево - 10-15 карбованців. Я могла собі дозволити десь підзаробити і прилетіти до батьків. Була тяга, дуже теплі сімейні стосунки.
Запоріжжя — моє рідне місто. Спочатку ми жили на вулиці Гоголя, потім переїхали на Шкільну, 27, кв. 113, жили на другому поверсі. З третього по п'ятий клас я вчилася в школі, здається № 3, на вулиці Грязнова. А потім відкрилася нова школа — 44-та на Гоголя, за обласною бібліотекою, яку я й закінчила. А Оля ходила у школу № 1.
44-та була передова школа! Думаю, там вже немає тих педагогів, у яких вчилась, але пам'ять у мене жива. І як тільки згадую Запоріжжя, то зразу зринає на думці школа. Там так було все активно, по-справжньому. Хотілося вчитися! Навіть математика, яка мені не притаманна, давалася легко, завдяки вчителю Лідії Миколаївні Булатовій.
І коли через багато років я приїжджала на гастролі, це було після 90-х, клас зустрічався і прийшла єдина вчителька — Лідія Булатова. Їй це було не так легко зробити, бо вона була з протезом, але Лідія Миколаївна все одно приїжджала. Зараз у мене тут залишились однокласники, час від часу спілкуємося.
А вчитель Борис Юхимович Народицький настільки нам прищепив любов до фізкультури, що мені подобався навіть запах кед і м'ячів. Я займалася гандболом, легкою атлетикою, стрибками у висоту, плаванням, спортивною гімнастикою. Потім додатково почала ходити на легку атлетику на стадіон. Ходила в спортивну школу між Грязнова і Малим ринком. І я з цікавістю слідкувала за всіма видами спорту, просто жила з Олімпіадою Ріо-2016, тому що воно було закладено в юності.
Звичайно, багато спогадів пов'язано і з театром. Батьки працювали в театрі імені Щорса, тепер — Магара. Я забігала туди до мами з татом ніби на роботу, але для мене це був своєрідний майстер-клас.
Тато ще й концертував, є його пісні, які збереглися на Національному радіо. Ніде не навчаючись, він мав просто оперний, опереточний голос. Міг співати все, ще й грав на інструменті — просто самородок від природи! Тато поїхав вступати до консерваторії, але не знав сольфеджіо і йому порадили йти до театрального. А ще він фотографував, малював.
Мої улюблені місця у Запоріжжі - біля 44-ї школи і на Хортиці. На острові це місця, які тато облюбував, коли ходив на рибалку, де ми відпочивали сім’єю. А рибалив він часто і балував нас дніпровськими судаками.
О личном
- В этом году вы с Ольгой Сумской отметили юбилеи. Как себя ощущаете? - Звичайно, юними. Актор за природою не повинен втратити молоду душу. А ще нам, Сумським, притаманна контактність, ми люди відкриті. Я, особисто, люблю спілкуватися з простими людьми. Недаремно, мені пощастило вести телевізійне реаліті-шоу "Ключовий момент", де були справжні люди з унікальними історіями.
- Ваша хорошая форма – это генетика или что-то делаете? - Генетика, але її не можна зраджувати. Звичайно, потрібно дбати про себе, сьогодні є багато методів. Головне – не лінуватися.
- Ваш секрет семейного счастья? - Секрет в повазі і любові.
- Что для вас отдых? - Переміна роботи. Якщо працюю в театрі, то зйомки в кіно – це відпочинок. Звісно, люблю читати книжки.
- Из какой местности у вас такая необычная вышиванка? - Люди не повірять! Їздила на гастролі в Івано-Франківськ і подумала, що там точно знайду гарну вишиванку. Обійшла півміста. А біля готелю був магазин “Бомбей”, тобто індійці такі практичні, беруть зразки наших сорочок. У мене розбіглися очі! Всі актори купили там собі сорочки. Я придбала вишиванку в борщівському стилі. Іще і іще хотіла б купувати вишиванки. Зараз, як ніколи, це стає близьким і рідним, хочеться, щоб зігрівало душу.
- Вы наверняка поддерживаете воинов АТО. Каким образом? - Граємо спектаклі і перераховуємо для них кошти. Їздимо з концертами, зустрічаємось в шпиталях. Хотілося б їздити більше, і з виставами, але це потребує коштів. А їздити треба частіше, не можна надовго полишати наших солдат, наших поранених, їм тоді легше, вони швидше одужують.
О фильмах
- Какую роль считаете для себя судьбоносной? - В театрі — а буде 40-й сезон моєї праці в Національному театрі імені Франка - роль Жанни Д`Арк в рок-опері "Біла ворона". В 1991-му роль повністю змінила моє життя. Це був переломний етап в історії нашої держави.
В кіно — кілька назв: ролі у фільмах “Наталка Полтавка”, “Кармелюк”. Я прихильниця історичного і національного кіно. Мені здаєтся, знімається замало таких стрічок. Хотілося б зіграти роль Галшки Гулевичівни, яка, як меценатка, фактично доєдналася до створення Київсько-Могилянської академії.
- Как вам, тогда начинающей актрисе, удалось получить прославившую вас роль Наталки Полтавки? - Кожна актриса-випускниця театрального мріє, пробується на ролі в фільми. Було на цю роль декілька популярних актрис, але вони багато знімалися. І я, така початківка. Мабуть, провидіння.
Хоча, там була така цікава історія. Через 25 років я дізналася, що завдячую цією роллю саме другій режисерці-постановнику фільму. Я прочитала з її інтерв'ю, що вона поставила умову: “Якщо не буде зніматися ця молода актриса, я не буду другим режисером”. Звісно, в ролі Наталки Полтавки використовувалась моя природність, українське єство. Я співала тоді, може, не так потужно. В ті часи було популярним академічне виконання. Записали спів Анатолія Солов`яненко і Марії Стеф'юк, і під спів наших класиків ми з актором Анатолієм Матешко імітували.
- В одном из интервью вы говорили, что не будете сниматься в сериалах, а снялись в "Селе на миллион" - адаптации хорватского сериала "Как бы там ни было". Почему? - Не хотілося зніматися в бойовиках, та там і немає путніх жіночих ролей. А "Село на мільйон” — комедійний серіал українською мовою.
Фільм знімався на Київщині, а малось на увазі, що то Волинь. Там такі перипетії між молоддю! Міські нащадки діда отримають мільйон євро, якщо на рік залишаться в селі. Якщо поїдуть — гроші підуть на село. Граємо з Анатолієм Хостикоєвим (своим настоящим супругом. – С. О.) батьків головного героя. В фільмі 12 серій.
"Село на мільйон" вийде в цьому році. Ше вийде 4-серійний фільм “Катерина”, з натяком на поему Шевченка, але на сучасний манер. Ми теж граємо батьків.
22 грудня має бути прем’єра прокатного фільму "Сторожова застава". Це історична картина про Іллю Муромця, Альошу Поповича і Добриню Нікітича, позитивна, доречна, вчасна. Це зайвий раз доводить, що це наші герої! А моя героїня – сестра Іллі Муромця, така Меланка серед них. Має ж там бути хоч яка-небудь жінка!
Крім того, почнуться зйомки 12-серійного комедійного фільму "Вверх тормашками" в Одесі і Києві.
Спасибо директору ККЗ имени Довженко Людмиле Зеленюк за организацию эксклюзивного интервью.
Самой звездной гостьей 
