На прес-конференції з нагоди відкриття вісімнадцятої запорізької «Сінерами» Наталя Сумська поділилась спогадами про свою юність у нашому місті, а Сергій Тримбач порадив, яке кіно дивитись у наш час.
Тримбач порадив, яке кіно дивитись у наш час.
Наталя СУМСЬКА, українська кіноактриса та телеведуча, провідна акторкаНаціонального академічного драматичного театру імені Франка:
– Якщо не зупините, я почну свій екскурс у молодість. Запоріжжя для мене - рідне, особливе місто, місто юності. А це завжди окремий бонус – і я побіжу за потягом, аби до Запоріжжя. Ми, актори, люди емоційні, і в моїй акторській долі все мало значення, все пішло в діло.
Вересень в нашій родині – татів місяць. Шостого вересня В’ячеслав Сумський народився, а 12-го попрощався з нами навіки. Дев’ять років його немає. Ми завжди родиною приходимо до нього в ці дні на Байкове кладовище, слухаємо записи його голосу, його пісень…
Тато збирався вчитися в консерваторії. Мав від природи голос, співав арії з опер на слух, на акордеоні підбирав складні партитури, але сольфеджіо не знав. В Київській консерваторії це швидко виявили та порадили йти до театрального інституту, де й вони з мамою познайомилися. Обидва – з простих сільських повоєнних сімей.
Матері тоді наворожила циганка: “У тебя родится дочь, 22 числа, будет дєвачка...” Так і наврочила, і ми з сестрою обидві народились 22-го, тільки в різні місяці та різні роки.
Памятаю, де ми жили у Запоріжжі: і будинок на вулиці Гоголя, і на Шкільній, 27. Тоді на дверях під’їзду писали номера квартир та прізвища мешканців. І всі могли прочитати, де живе родина акторів Сумських.
Оля закінчила першу школу. Я – 44-ту. Це була російська школа, але українську викладали добре. Пам’ятаю, педагог був у нас суворий. Якщо хтось себе погано поводив, а ще, не дай Бог, не вивчив уроку, указкою лякав, стучав по парті. А в кінці уроку, щоб вже якась сатисфакція відбулася, викликав мене: “Сумська! До дошки”. І я брала підручник і виконувала всі вправи, все підряд читала, аби він насолоджувався мовою. Ми ж україномовна, театральна родина, мова була природною для нас. А в класі на той час українську знали не всі. Давно це було… В сімдесяті роки.
Я підрахувала сьогодні – нашій школі, 44-й, на Малому ринку, має бути в 2017 році п’ятдесят років. Тільки декілька моїх друзів, однокашників дають про себе знати, телефонують, вітають з приємними подіями…
Є татове фото: я йду до десятого, а Оля – до першого класу. Поміж своїх талантів та захоплень – і малярства, а найбільше – рибальства, тато займався фотографією.
Я бачила, як батьки переймалися своєю професією. Вони віддавали себе до остатку. Мама,Ганна Опанасенко-Сумська, казала: “Я стільки виплакала на цій сцені!” і повторювала слова ще однієї акторки на гастролях: “Оце така сцена? Та я слізьми її затоплю”, – багато в класичному репертуарі страждницьких жіночих ролей.
І тато був безвідмовним актором, просто солдатом сцени. Всі концерти у театрівідбувалися за його участі – він співав досконало і народні, і класичні твори.
Якось розповідав нам: вступивши до Київського театрального інституту, поїхали з другом потягом додому. Квитків не було, тож добиралися на даху вагона. Їхали та співали. Тато – спиною до паровоза, на всі груди: “Смейся, паяц, над разбитой любовью...”, а люди обабіч потягу машуть руками – сідай, пригнись! Поки зрозумів, поки голову нахилив – через секунду над ним міст пронісся.
Він мав відчайдушну, нестримну вдачу. Любив жарт, дотепне слово. Повертається – вже в Києві – з ЛЕЧСАНУПРу [«Лечебно-санитарное управление»], розповідає. Медсестра, така безпосередня жінка, робила йому укол. І встромивши голку в татову заголену сідницю, каже – з пафосом, серйозно: “Я впервые вижу артиста... в лицо”. Тато розповідає, сміється: “Дивись, доцю, на кожному кроці – гумор”.
Тато був чудовим рибалкою. Щоразу, коли ми їхали з дому, везли з собою торбу наловлених судаків. І досхочу ласували котлетами, фаршированою рибою… І перебравшись до Полтави, тато не втратив слави рибалки. Питають у нього із заздрістю: “Славо, який у тебе секрет?” Він, цілком серйозно, каже: “Хлопці, ніякого секрету. Приходиш на лід, робиш лунку, та кричиш туди голосно: «Я від Федіра Трохимовича!». І вся риба твоя”. [Федір Моргун був тоді першим секретарем Полтавського обкому партії].
Зараз складається цілий пласт нової історії
– Хочеться знайти матеріал та зробити виставу, сімейну, бо вже і діти наші з сестрою – актори, і мама з нами.
А ще моя мрія сьогодні – повезти професійну виставу на фронт. Тому що мені здається, що саме там – вся совість нації. Може, коли пройде час, набудуть свого справжнього значення сьогоднішні події. Бо зараз це важко оцінити. Можна лише молитись і допомагати. Як написала поетеса з Волині Світлана Костюк:
Любов, лише любов врятує світ,
Цей дивний світ з пожарищами й війнами…
І Божий слід, глибокий Божий слід…
І світло за відчиненими вікнами…
І милосердя тихе мовчазне,
І співчування до живого й сущого.
А все лихе мине, колись мине…
Несемо хрест тяжкий задля грядущого…
Зараз складається цілий пласт нової історії нашої країни, і нам пощастило бачити цих людей, доторкатися до них, жити поруч.
Для мене найвідповідальніша і найчуттєвіша була мить, коли ми виступали перед хлопцями у шпиталі на Новий рік. У перших рядах поранені сиділи та лежали, в залі все зробили, щоб їм зручно було. І на слова тодішнього міністра Кириленка один хлопець білявий, гарний – таких кінозірок пошукати, каже: “Говоріть правду, це не АТО, це війна!”.
Треба було слова підбирати. Не дратувати хлопців. Бо війна умовності і правди відбувається зараз, на наших очах. Такого патріотизму годі шукати в усьому світі: знаючи весь цинізм ситуації, молоді люди йдуть захищати Україну.
Я сподіваюсь, що будуть фільми, яким скажеш: “Вірю”
– Не розрізняю, які там періоди в кіно… Початок, розвиток, відродження. Я і радянське кіно застала, і наше національне. І «Кармелюка», і «Наталку Полтавку», і «Гори димлять», і «Державний кордон»… Потім був якийсь момент забуття, потім – фільми, які мені менше подобались.
До того ж, жінці завжди легше. Як не робота – то діти. Як не діти, то кухня як не театр – то кіно… ми завжди себе знайдемо.
Ми чекаємо запрошень, дарма, що театральні актори, ми відкриті люди, я з радістю знімаюсь в кіно. І сподіваюсь, що на наших очах проросте оця правда, і будуть фільми, яким скажеш: “Вірю”.
Але ж плідними виявились весна і літо цього року для українського кіно: відзняті україномовні стрічки, до того ж – серіали для телебачення. Чотирисерійний серіал «Катерина», 12 серій – «Село на мільйон» і окремий прокатний фільм, 22 грудня має бути прем’єра, – «Сторожова застава». Фільм позитивний, і для дітей, і для дорослих, про наших героїв минулих часів. Моя героїня там – Миланка. А то ж є така думка хибна, що історію творять самі чоловіки…
Сергій Тримбач, голова спілки кінематографістів України, кінокритик, кіносценарист, з гумором підхоплює тему щодо жіноцтва у кіно:
– У Олександра Довженка є такий епізод у фільми «Звенігора», коли жінка біжить за коханим чоловіком і просить: “Візьми мене з собою!” – “Ні!”– “Або візьми з собою, або вбий!”… Іван бере шаблю та вирішує це питання. Тобто лише «тютюн та люлька» – справжні друзі чоловіка.
Але ж зараз подивіться, що робиться! Зайдіть на кінофакультет: на режисерів вчаться до 90-та відсотків дівчат, на операторів – до 70-ти. Я їх намагаюся лякати, бо ж обладнання важке, – але фемінізація кінематографу продовжується.
А якщо серйозно, ми зараз ризикуємо втратити молоді сили, бо люди закінчують навчання, роблять перші спроби і отримавши визнання або призи, їдуть за кордон.
Наше рідне кіно – це конче необхідні ліки для суспільства
– 31 вересня з надією слухав Прем’єра Гройсмана, 6 вересня слухав Президента Порошенка, але слово «культура» серед пріоритетів не прозвучало. Міністр культури Євген Ніщук сподівається на 500 мільйонів у бюджеті на наступний рік. Але я чув достеменно лише про 104 мільйони. А я вже більше року тому написав листа нашому Президенту із думкою – якби в Україні було своє кіно, був сформований свій інформпростір, не було б таких проблем із Кримом, не було б проблем з Донбасом. У Донбасі, до речі, українського телебачення досі немає, як і не було.
Відповідь одна: немає грошей. Але ж, наше рідне кіно – це не забаганка, це конче необхідні ліки для суспільства.
Американське чи навіть індійське кіно – зовсім інша річ. У першому випадку – це гроші, у другому – мільярд народу. До речі, в індійському прокаті американського кіно майже нема. Не те, що його не допускають, – глядач байдужий до нього.
Не рівняючись до Голівуду чи Болівуду, ми можемо придивитись, наприклад, до Південної Кореї. Я цього року був запрошений туди, читав лекції про Олександра Довженка [до речі, жоден український вуз не запросив, а я довженкознавець серйозний, автор книги «Олександр Довженко. Загибель богів»].
Так от, у Кореї в першій п’ятірці найкасовіших фільмів – виключно корейські стрічки. Кількість жителів країни – п’ятдесят мільйонів, кількість проданих квитків на рік – до десяти мільйонів. Тобто кожний п’ятий кореєць купив квиток на корейський – а не на американський – фільм. [До речі, все життя там орієнтовано на своє. В ресторанах – тільки корейська горілка, здебільшого – національна кухня. Абсолютна більшість автівок та автобусів на вулицях – корейські…]
А ми своє досі не бережемо. І молодь, і таланти – так само…
Україні дуже потрібне актуальне соціальне кіно
– На розгляд Українського Оскарівського комітету висунуто три фільми: «Гніздо горлиці» Тараса Ткаченка, «Пісня Пісень» Єви Нейман та «Українські шерифи» Романа Бондарчука. На мій погляд, виберуть «Гніздо горлиці» – ця картина в тренді, має вже декілька призів… Це соціальна історія – Римма Дзюбіна грає буковинку, яка їде на заробітки до Італії. Паралельно руйнується її затишна сім’я – чоловіка зіграв Віталій Лінецький, це його остання роль у кіно…
Не буду переказувати фабулу, але фільм «Гніздо горлиці» - оптимістичний. Фінал, до речі, підказали прокатники. Це не стирає драматизм долі, але важливо, що головні герої самі знаходять в собі ресурс жити далі.
П’ять мільйонів українців працюють за кордоном. Можливо, це наймасштабніше соціальне явище в Україні. Україні дуже потрібне й досі не вистачає актуального соціального кіно. Про те, що відбувається з нами саме зараз.
Наведу паралелі – люблю американське кіно 30-х років, коли саме Голівуд підняв американський народ із страшної психологічної кризи, розповідаючи добрі казки з хорошим фіналом. Поважаю європейське кіно 50-60-х – подивіться хоча б «Ночі Кабірії» – Джульєтта Мазіна грає повію, жінку, що опинилась на самому соціальному дні, переживає гіркі розчарування, але в фіналі раптом посміхається крізь сльози – будемо жити!
Я нещодавно став учасником дискусії щодо радянського режисера Івана Пир’єва, і от, я думаю, всі ці «Трактористы», «Кубанские казаки», «В шесть часов вечера после войны» у післявоєнні роки зробили добру справу, щоб люди не впали у відчай.
Із найсучасніших назву «Я, Девід Блейк» Кена Лоуча – фільм виграв золоту пальмову гілку Каннського кінофестивалю цього року. Дуже проста історія – 59-річний одинокий столяр, в якого померла жінка, не може отримати субсидію і не може прожити – подивіться, як актуально!
Американський «Оскар», мені здається, насамперед оцінює посил, який робить кіно людям. І от у цьому сенсі наш фільм «Гніздо горлиці»на «Оскарі» мав би шанс.
Завдяки «Сінерамі» Запоріжжя не буде провінцією
– В Європі немає провінції і столиць – це єдиний культурний простір. І різноманітні фестивалі – спосіб об’єднання цього простору. Фестивалі повинні бути скрізь, це один з чинників ліквідації синдрому провінції.
Тож якщо у вас у Запоріжжі буде «Сінерама» – ви ніколи не будете провінцією.
Записала Інеса АТАМАНЧУК, фото Сергій ТОМКО "МИГ".
Україні - 25, "Запорізькій сінерамі" - 18. Поговоримо про вітчизняне "Молоде кіно"?
10 вересня - День українського кіно і 122 роки від Дня народження О.П. Довженка. У 2016 році відзначаємо ювілеї пам'яті видатних українських майстрів - Юрія Іллєнка, Богдана Ступки, Івана Миколайчука.
"Запорізьку сінераму" завершено, але що далі? Де побачить глядач ці фільми, окрім фестивалю?
І що хочуть взагалі молоді творці? Що хочуть поважні метри вітчизняного театру і кіно? Що хоче державний менеджмент? Що хоче місцеве самоврядування? Що хочуть меценати і бізнесмени? Які є побажання від молодих творців до організаторів "Запорізької сінерами"?
Спеціально для газети "Запорізька правда" Кінощоденник "Запорізької сінерами" зібрав до купи думки творців-учасників, організаторів та меценатів для кращого розвитку регіонального кінофестивалю та можливого залучення інвестицій до Запорізького краю, для кращої підтримки вітчизняного кіно і культури в цілому.
Публікуємо частину огляду, повністю цю статтю читайте у номері газети "Запорізька правда" з 15 вересня 2016 року.
***
"І не вливають вина молодого у старі бурдюки, а то бурдюки розірвуться, і вино розіллється, і бурдюки пропадуть; а вливають вино молоде до нових бурдюків, і одне й друге збережено буде" (Євангеліє від Матвія 9:17). Сміливо припустимо, що "Молоде кіно" так само потребує нових умов для свого розвитку. Після подій на Майдані в Україні народилося нове суспільство - вільне, що прагне змін в Україні щодо прав і свобод простої людини, розвитку держави. Творці і громадяни свої думки і ідеї, свою свідомість вкладають у твори: IT і научні вироби, книги, фото, дизайн, картини, альманахи, музику, кіно та багато іншого.
Цьогорічний фестиваль вітчизняного кіно "Запорізька сінерама-2016", започаткований 18 років тому за ініціативи Людмили Зеленюк, директора кінофестивалю, директора КЗ "ККЗ ім. О.П. Довженка", Заслуженого працівника культури України, за її материнського піклування вижив у часи становлення Незалежності і став майданчиком української культури і кіно у Запоріжжі, а також - традиційним місцем для безкоштовних кінопрем'єр молодих українських митців. Радіємо з того, що останні два роки цей кінофестиваль має більшу підтримку місцевого самоврядування і меценатів. У рамках "Запорізької сінерами" пройшов VII Всеукраїнський фестиваль "Молоде кіно". У 2016 році вперше Гран прі кращий фільм кінофестивалю "Брат за брата" (режисер Руслан Ганущак, м. Івано-Франківськ) отримав грошову нагороду 10 000 грн і вперше регіональний кінофест став надто цікавим для кола поважних кінематографістів, меценатів і продюсерів.
Почесною гостею і головою журі конкурса "Молодого кіно" стала Народна артистка України Наталія Сумська, також на "Запорізькій сінерамі"-2016 побували кінокритик Сергій Тримбач, голова Національної спілки кінематографістів України, режисери Ілля Гладштейн ("Український експеримент"), Остап Костюк ("Жива ватра"), співавтори Ліна Клебанова і Едуард Курганський ("Зима у вогні"), молоді режисери із різних областей України.
ЩО ХОЧУТЬ МОЛОДІ ТВОРЦІ?
Творити і творити, тому що це - іхній спосіб життя і самовираження. Хочуть Божої допомоги у своїй справі і також дістати грошей на виробництво свого фільму. Молоді прагнуть нової вільної України і намагаються "своїм кіном" допомогти це зробити. Багато хто хоче реалізовуватися в Україні і отримати досвід за кордоном, інші - виїхати з країни. Також є ідеї і сюжети, які можуть змінити щось у суспільстві на краще, такі фільми треба поширювати за допомоги держави і меценатів. І щоб глядачі побачили авторське кіно не лише на YouTube-каналах творців, а й у кінотеатрі на великому екрані, на кінофестивалях різного рівня, просто неба, на телебаченні, щоб преса написала про це бодай два рядки, щоб фестивальні фільми або уривки з них крутили по телебаченню як соціальну рекламу - молоді таланти зазвичай дадуть свої твори безкоштовно. Творці хочуть змін у законодавстві щодо реальної підтримки кінематографії і культури в Україні і хочуть, щоб "Запорізька сінерама" тільки розвивалася і показувала "Молоде кіно" не вночі, а вдень, ввечері - тоді, коли глядач реально зможе прийти. Можливо, коли буде культура у Запоріжжі ходити в кіно вночі-то можна так зробити.
РУСЛАН ГАНУЩАК, режисер документального фільму "Брат за брата" (м. Івано-Франківськ) - володар Гран прі "Запорізької сінерами"-2016, "Краще музичне оформлення" (композитор Юрій Меветера), Приз глядацьких симпатій
- Вважаю, те, що зараз відбувається в Україні - це зародження нової генерації, нового суспільства, нової нації, можна і так сказати - вільної. І має бути нова духовна їжа. Кіно-це один із основних інструментів або джерел інформаційних. Згадаймо, що на радянському кіно виховувалися наші батьки і бабусі, їм вбивали цвяхами великими "совдепівські стереотипи", які дотепер не можна вибити ніяким чином... А зараз треба закладати дітям і молоді нові принципи, нові цінності - духовні, національні патріотичні, і це роблять отакі фестивалі. Треба допомагати популяризувати такі кінофестивалі і фільми молодих творців. Усім організаторам і учасникам - велике спасибі, усім сміливим і відчайдушним людям, які не шкодують себе і працюють тут на кінофестивалі.
Також таких кінофестивалів є дуже мало в Україні. Ось у Івано-Франківську - обласному центрі, звідти я є - немає. Цього року зробили фестиваль пам'яті Івана Миколайчука у Вижниці Чернівецької області, цей фестиваль не такого високого рівня, як запорізький, але він був наполовину концертний, наполовину кіношний. Але людей було дуже багато, багато вражень, багато учасників, багато інформації.
Кінофестиваль "Запорізька сінерама" - це є дуже потрібна справа, адже в Україні починається розвиток вітчизняного кіно. Може, не все так гладко відразу, може, все воно якось скомкано і трошки важко, але видно такі просвіти, коли виявляються таланти. І цим талантам молодим треба давати дорогу.
Але хотів зазначити також, що те, що показали фільми "Молодого кіно" вночі, і тому було зовсім мало глядачів - це є великий промах. Будемо сподіватися, що всі ці фільми будуть розповсюджуватися чи показуватися для простих людей. Тому що я бачив по реакції залу, коли показували мій фільм "Брат за брата", що люди хотіли дивитися.
СВІТЛАНА КОЧКАРЬОВА, режисер ЗОДТРК, голова Запорізького осередку НСКУ, магістр журналістики, викладач журналістики в ЗНТУ, лауреат всеукраїнських та міжнародних конкурсів телепрограм, режисер фільмів "Не шукайте Спас на чужині" і "Жити наново" - "Кращий патріотичний фільм":
- Дуже добре, що з'явилося "Молоде кіно". Дуже багато діячів мистецтва кажуть, що "давайте дорогу молодим!" Але все це на рівні розмов. А ось наше дійство "Запорізька синерама" доводить на практиці , що насправді реально сьогодні можна дати дорогу молодим. Наша документальна робота "Жити наново" перемогла у номінації "Кращий патріотичний фільм" – це дуже ексклюзивний матеріал, тому що на сьогоднішній день воїни, які приходять після АТО, потребують реабілітації. І в нашій програмі ми розкриваємо можливості засобів реабілітації воїнів АТО через призму козацької медицини. Справа в тому, що А. Л. Притула займається відродженням козацької медицини на підставі звичайно ж, традицій козацької медицини, і на сьогоднішній день є дуже позитивні приклади, коли учасники АТО проходять реабілітаційний курс. Про один з таких випадків ми говоримо у нашій програмі, про хлопця, який повернувся після військових дій з АТО і мав втратити практично слух, лікарі йому прогнозували глухоту. Це документальне кіно, звичайно. І в результаті, завдяки козацькій медицині, завдяки тому, що хлопець активно займається "Запорізьким Спасом", сьогодні він чує чудово, і у нас є такий кадр вже, що герой тримає в руках українську бандуру. Ми знімали у Запорізькому військовому шпиталі, що був відновлений усіма українцями у 2014-2015 роках, у пансіонаті на Великому Лузі. Всі герої, яких Ви побачите – це учасники військових дій і люди, які їм допомагають.
Цікаво, що я – учасник багатьох фестивалів, а в цьому випадку я – співавтор фільмів. Мій співавтор - інформаційний журналіст, рок - музикант, поет, письменник, лідер групи "Декаданс" Валентин Терлецький. Він вперше доторкнувся до кінодокументалістики, він відкрив для себе нові горизонти.
ВАЛЕНТИН ТЕРЛЕЦЬКИЙ, музикант, письменник, лідер гурту "Декаданс", м. Запоріжжя, телеведучий, журналіст, співавтор фільмів "Не шукайте Спас на чужині" і "Жити наново" - "Кращий патріотичний фільм":
- Ми зробили свій маленький внесок у розвиток вітчизняного кіно своїм телепродуктом. У фільмах "Не шукайте Спас на чужині" та "Жити наново" ми підняли цікаві і актуальні теми відродження козацтва, які, окрім нас, не знаю, хто б ще показав. Це виховна діяльність, а у фільмі "Жити наново" головна тема - це козацька медицина, ми відроджуємо оці всі забуті традиції. Ми зробили переклад наших фільмів англійською мовою. Ми, певно, будемо ще подавати ці фільми на міжнародні кінофестивалі, нехай люди у всьому світі дізнаються про нашу славу козацьку!
МАКСИМ КОНОВАЛОВ, ДАНИЛО УЧКІН, режисери фільму "Козацькі канікули", м. Запоріжжя - "Кращий фільм, знятий дітьми"
- Ми радіємо, що перемогли, але ми вже отримували призи раніше. Дял нас головне - бажання творити. Ми збиралися вечорами і придумували сценарій, увесь фільм зробили самі, хоча нам і пропонували монтаж. Нам потрібно побільше досвіду, бажання, навчання, щоб творити кращі фільми.
КАРИНА ОРИНЯНСЬКА, ВОЛОДИМИР ВЛАСЕНКО, сценаристи фільму "Той, хто навчив нас літати", м. Запоріжжя - "Кращий сценарій", "Краща чоловіча роль" (Заслужений артист України Віктор Гончаров), також Володимир Власенко отримав нагороду за "Кращі візуальні ефекти" у фільмі "Робот R32":
- У нас творча студія. Ми вчилися просто, дивлячись фільми і напрацьовували досвід як писати сценарії. Ми займаємося кіно три роки. Ми продивилися усю програму "Запорізької сінерами" і хотів би сказати молодим те, що вони ще не Тарковські і не Феліні, тому що вони ставлять інколи перед собою такі задачі непідйомні. Я раніше також думав, що ось круто показати якусь абстрактну ідею простим візуальним засобом, але, на жаль, виходить так, що ідея була можливо і хороша, але вона незрозуміло представлена у фільмі. Глядачеві просто може стати скучно. тому я рекомендую спочатку набити руку і творити щось просте і зрозуміле. Ідею треба пропрацювати, треба навчитися писати сценарій і візуально відтворювати його зрозуміло для людей. Якщо після перегляду фільма залишається питання "А що це було?", то я вважаю, що це є погано. Взагалі, що є кіно? Це не тільки розважальна індустрія, а й за його допомоги можна донести якусь ідею. Кіно має захопити глядача і також дати йому мораль, на мою думку. Також де б я не був, я з гордістю кажу, що я - із України. Раніше думали, що Україна- це та сама Росія. А зараз всі у світі знають, що це окрема країна і лише питають тепер: А що, у вас щось знімають? Ось нам би хотілося, щоб таких питань не задавали. Ми надсилаємо наші роботи на європейські фестивалі, і ми отримуємо призи і там. Також, звичайно, треба ширше робити рекламну кампанію "Запорізької сінерами".
ЗАУР ДЖАФАРОВ, режисер фільму "Слони", м. Київ - "Краща режисерська робота":
- Цей фільм не про слонів, а про сім'ю. Це є метафора. Треба дивитися, хотілося б, щоб усі фільми "Сінерами" показали широкому колу глядача. Взагалі, рівень кінофеста піднявся, рівень якості фільмів піднявся разів в 50, починаючи з 2012 року, я теж був тоді. Я планую попрацювати за кордоном, але де буду жити - ще не знаю.
АНАСТАСІЯ СТЕЦЮК, режисерка фільму "Школа научна", учениця 89-ої школи м. Запоріжжя:
- Рівень "Запорізької сінерами" - достатньо високий як для обласного центру. Ми побачили з сайта кінотеатру імені О. Довженка інформацію про цей кінофестиваль. Ми хотіли стати учасниками, щоб показати свій фільм. І ми отримали хороший досвід. Це - трамплін, майданчик для творчих людей, для початківців - це прекрасно. Ніколи не здавайтесь, молоді творці! Не відмовляйтеся від своїх ідей, і все починається з самого малого. Треба підтримка нам на початку, потім може з цього вийти щось. Ми хотіли донести своїм фільмом любов до професії вчителя, любов до своєї школи і до своєї Батьківщини.
ВАРВАРА ТА ЄЛИЗАВЕТА ОВЧАРЕНКО, режисерки сімейної студії, школярки ліцею "Перспектива" м. Запоріжжя не отримали нагороди на "Запорізькій сінерамі"-2016, але не журяться:
- Ми представили чотири фільми, але на разі жоден не переміг. Ми зняли соціальний ролик про боротьбу з наркотиками "Радість життя без кайфа". Ми знайшли у Запоріжжі поблизу "Епіцентру" таке місце, де наркомани повтикали шприці у дерева... Нас це вразило. Ми проти того, щоб псувалися людські життя і природа. І на цьому місці реально вже погано все росте... А "Король і пєшка"-це пародія на знамениту програму "Орьол і рєшка". "Пять вопросов" - це авторське шоу, я задала питання дорослим, цікаво подивитися їхні відповіді.
Було б класно, якщо б у Запоріжжі по телебаченню або просто неба на екрані показали наш соціальний ролик про боротьбу з наркотиками, можливо б тоді багато людей побачили і їхнє життя змінилося на краще. У наших планах є ще ідеї, але це секрет. Головне, що тато (клірик Запорізької єпархії УПЦ протоієрей Олександр Овчаренко-ред.) нас підтримує і навіть дає ідеї.
МИХАЙЛО ОЗЕРОВ, творець фільму "Лебеді материнства", м. Харків:
- З 2014 року у нас в Харкові відмінили проведення кінофеста "Харківський бузок", тому що це прикордонна зона. І ось ми тут, на "Запорізькій сінерамі" показали свій фільм, але тут він не взяв нагороду. Щодо підтримки талантовитої молоді, треба нашій владі добре подумати над цим, щоб вона хотіла реалізуватися в Україні. У нас в Україні виділяються кошти то на освіту, то на кіно, то на культуру, на кіношколи, і тут є крадійство, корупція. Грантів багато, виписаних на папері... Тому тут треба державі змінити свої підходи, треба підтримати молодих, перспективних, думаючих людей в Україні. Батьківщина і державність - різні речі, і люди хочуть реальних змін. Ось ми у Харкові хочемо і робимо самі свої фільми, і не чекаємо грантів, не маємо ніякої підтримки від держави, нічого, тому що ми і не просимо. А молодим творцям бажаю творити і творити.
Цікавим є практичний досвід кіновиробництва митців Остапа Костюка ("Жива ватра"), думки співавторів Ліни Клебанової та Едуарда Курганського ("Зима у вогні"), Іллі Гладштейна ("Український експеримент", голови НСКУ кінокритика Сергія Тримбача та інших гостей кінофестивалю - читайте у наступному номері "Запорізької правди".
ЩО ХОЧУТЬ МЕТРИ ВІТЧИЗНЯНОГО СВІТУ ТЕАТРУ І КІНО?
Поважні творці хочуть, щоб вітчизняне кіно розвивалося, щоб молоді творці зверталися до них про допомогу, практику, готові зніматися, бути корисними і таким чином усі разом піднімати вітчизняну кіногалузь. Від молодих хочуть все ж таки більшої глибини розуміння справи, прагнення отримати більший досвід. Є надія на більше громадянське згуртування навколо підтримки кіно. Також кінематографісти хочуть розуміння на найвищому рівні влади - Президента, Уряду, що кіно і телебачення є великим інструментом для популяризації ідей: духовних, соціальних, зміцнюючих дух народу і саму державу. Для цього мають бути розглянуті і прийняті реальні зміни до законодавства щодо більшої підтримки вітчизняного кіно і культури (Закон про меценатство, зміни до Закону про кінематографію, на рівні місцевому - пільгові програми та ін.). Це має стати одним із пріоритетів в Україні: освіта, культура (у тому числі кінематографія).
НАТАЛІЯ СУМСЬКА, Народна артистка України, голова журі VII Всеукраїнського фестивалю "Молоде кіно" у рамках XVIII фестивалю вітчизняного кіно "Запорізька сінерама":
- Я відразу погодилась на запрошення організаторів. По-перше, Запоріжжя - рідне місто, місто юності, і ще раз зустрітися з цим відчуттям дуже хотілося, як і безпосередньо попрацювати за фахом. Якщо кличуть сюди, я побіжу навіть за потягом, аби в Запоріжжя! Цей фестиваль, як і будь-який, цінний виявленням талантів. Адже народжуються діти, всім треба десь себе виявити, показати, як киномитця, зокрема тут. І це є заслуга організаторів.
“Молоде кіно” не може не сподобатись — це відкритість, емоції. Я побачила тут такі досконалі стрічки, саме документальні, які вразили мене щирістю і професіоналізмом. Фільм-переможець “Брат за брата” (режисер Руслан Ганущак, м. Івано-Франківськ) зачепив неповторністю сюжету. Гарна картина “Жити наново” (автор Валентин Терлецький і режисер Світлана Кочкарьова м. Запоріжжя - переможець у номінації “Кращий патріотичний фільм") - про воїнів, які вчаться виживати, про козацьку медицину; картина “Зенитчиця” (м. Херсон, переможець у номінації “Краща героїня”), в якій ділиться спогадами 90-річна зенитчиця, яка виборювала незалежність нашої країни ще тоді. Є і дитячі, і наукові, соціальні стрічки. Фестиваль - багатогранний.
Взагалі, всі три дні фестивалю ”Запорізька синерама” були дуже насиченими — тільки встигай! Молоді творці, запрошуйте нас до зйомок ваших фільмів! Адже ми маємо багато акторського досвіду.
ЩО ХОЧЕ ДЕРЖАВНИЙ МЕНЕДЖМЕНТ?
Сподіваємося, що деякі, хто і досі краде на кіновиробництві - хочуть перестати красти. Чесні ж держслужбовці прагнуть надати максимальну допомогу талантам, бути помічниками творцям і справжніми державниками, які таким чином позитивно просувають у світі державу Україну і від того відчувають свою місію такою, що виконується. Деякі приєднуються до думок творців і меценатів щодо найскоріших змін у законодавстві на підтримку кінематографії та культури в цілому. Також є побажання творцям від державників: краще працювати над ідеєю і сюжетом, отримувати кращий фаховий досвід, робити більше позитивних за змістом фільмів, більше бути доступними до обговорення своїх проблем та ідей.
Приклад державного подвижництва і відданості справі підтримки українського кіно у Запоріжжі - ЛЮДМИЛА МИКОЛАЇВНА ЗЕЛЕНЮК, директор кінофестивалю "Запорізька сінерама", директор КЗ "ККЗ імені О. П. Довженка", Заслужений працівник культури України:
- Щиро вітаю з Днем українського кіно. На плечах сьогоднішнього покоління українців лежить відповідальна місія - готовність докладати зусилля задля розвитку української держави, дбати про мир, злагоду країни. Адже від нашої високої громадської гідності, сили і згуртованості українського народу залежить самодостатність і стабільність України. Нехай у ваших серцях панує гордість за нашу державу, прагнення до єдності і взаєморозуміння. А ваші кінороботи примножують її славу. Наш кінотеатр - це майданчик дя обміну досвідом серед молодих кінематографістів. Від усієї душі зичу вам миру, добра, міцного здоров'я, доброї і щедрої долі, перемог на фестивалях, натхнення та широкого визнання. Зі свого боку, я особисто дуже вдячна пані Ірині Володимирівні Черниш - заступнику Департамента культури і туризму міської ради, начальнику Управління культури за багаторічну підтримку кінофестивалю - як моральну, так і матеріальну. Сподіваюся також, що з приходом Ігоря Івановича Гармаша на пост директора Департаменту культури та туризму Запорізької міської ради - реально зміниться відношення місцевого самоврядування до кінофестивалю, тому що ця людина любить, знає і розуміє громадське значення кіно.
ЩО ХОЧЕ МІСЦЕВЕ САМОВРЯДУВАННЯ?
(читайте далі в газеті "Запорізька правда" за 15 вересня 2016 року, чекайте Кінооглядини-2)
Підготувала Олена Гулая
Фото - Олександр Прилепа
Посилання за сайт кінотеатру імені О. П. Довженка - обов'язкове!
9 вересня для учасників XVIII кінофестивалю вітчизняного кіно "Запорізька сінерама", у рамках якого пройшов VII Всеукраїнський кінофестиваль-конкурс “Молоде кіно”, було організовано екскурсію на легендарний острів Хортиця - найбільший острів на Дніпрі, унікальний природний комплекс, історичний і духовний центр Запорізького краю і всієї України – Національний заповідник.
Кіномитців із різних куточків України вітали запорізькі козаки, які показали майстерність і побут побратимів із минулого славетного козацтва. Також цьгорічна "Сінерама" презентувала фільми про Всеукраїнський рух "Запорізький Спас" і козацьку медицину, яка виліковує навіть важко поранених воїнів АТО.
СВІТЛАНА КОЧКАРЬОВА, режисер ЗОДТРК, голова Запорізького осередку НСКУ, магістр журналістики, викладач журналістики в ЗНТУ, лауреат всеукраїнських та міжнародних конкурсів телепрограм:
– Ми – Філія НТКУ «Запорізька регіональна дирекція» подали на конкурс "Запорізька сінерама"-2016 дві телевізійні програми, автори яких – Валентин Терлецький і Світлана Кочкарьова. Один фільм "Не Шукайте Спас на чужіні" (назву придумав О. Л. Притула) – це історія Запорізького Спаса, це великий рух, яким керує Олександр Леонтійович Притула, один з керівників сучасного Українського козацтва, і якому в цьому році виповнилося 20 років. Нам здалося цікавим зробити такий невеликий екскурс, огляд всіх напрямків цього руху у нас тут, в Запоріжжі. Ви побачите унікальні кадри першого фестивалю "Запорізький Спас" 1996 року.
А друга робота "Жити наново" ("Кращий патріотичний фільм" "Запорізької сінерами"-2016) – це дуже ексклюзивний матеріал, тому що на сьогоднішній день воїни, які приходять після АТО, потребують реабілітації. І в нашій програмі ми розкриваємо можливості засобів реабілітації воїнів АТО через призму козацької медицини. Справа в тому, що А. Л. Притула займається відродженням козацької медицини на підставі звичайно ж, традицій козацької медицини, і на сьогоднішній день є дуже позитивні приклади, коли учасники АТО проходять реабілітаційний курс.
Про один з таких випадків ми говоримо у нашій програмі, про хлопця, який повернувся після військових дій з АТО і мав втратити практично слух, лікарі йому прогнозували глухоту. Це документальне кіно, звичайно. І в результаті, завдяки козацькій медицині, завдяки тому, що хлопець активно займається "Запорізьким Спасом", сьогодні він чує чудово, і у нас є такий кадр вже, що герой тримає в руках українську бандуру. Ми знімали у Запорізькому військовому госпіталі, що був відновлений усіма українцями у 2014-2015 роках, у пансіонаті на Великому Лузі. Всі герої, яких Ви побачите – це учасники військових дій і люди, які їм допомагають.
Цікаво, що я – учасник багатьох фестивалів, а в цьому випадку я – співавтор фільмів. Мій співавтор – інформаційний журналіст, рок – музикант, поет, письменник, лідер групи "Декаданс" Валентин Терлецький. Він вперше доторкнувся до кінодокументалістики, він відкрив для себе нові горизонти.
Що ж стосується фестивалю, то дуже добре, що з'явилося "Молоде кіно". Дуже багато діячів мистецтва кажуть, що "давайте дорогу молодим!" Але все це на рівні розмов. А ось наше дійство "Запорізька синерама" доводить на практиці , що насправді реально сьогодні можна дати дорогу молодим.
Кіномитці висловили захоплення краєвидами Хортиці і визнали, що вона залишається прекрасним натурним майданчиком для зйомок історичних і духовних фільмів.
Поездкой на теплоходе вокруг Хортицы с неформальным общением под живую музыку джаз-квартета"Президент" завершился сегодня 18-й фестиваль отечественного кино "Запорожская синерама" для его участников, организаторов и членов жюри.
А перед водной прогулкой, в киноконцертном зале имени Довженко, где проходил фестиваль, объявили победителей в различных номинациях конкурса "Молодое кино", состоявшегося в рамках "Запорожской синерамы".
Обладателем главной награды – Гран-при, а также призом зрительских симпатий стал режиссер Руслан Ганущак из Ивано-Франковска. Бесспорную победу ему принес фильм "Брат за брата" - о том, как грузины воюют за Украину в зоне АТО.
К слову, Руслану повезло станцевать на теплоходе с главной звездой кинофестиваля и председателем жюри "Молодого кино", нашей землячкой Натальей Сумской. Известную актрису так вдохновила атмосфера и игра квартета под руководством президента Запорожского джаз-клуба Владимира Гитина, что она начала подпевать песне "Sunny"(известной, прежде всего, в исполнении "Boney M."), а потом и вовсе станцевала под эту музыку с Русланом Ганущаком.
Еще один танец, под мелодию "In The Summertime", очаровательная Наталья Сумская подарила запорожскому музыканту Виталию Фесенко. После чего Наталья Вячеславовна попросила квартет "Президент" исполнить что-нибудь украинское. Но так как в их классическом джазовом репертуаре ничего подобного не было, то сыграли национальную американскую музыку - заводное кантри, под которую Наталья Сумская и Руслан Ганущак начали танцевать что-то закарпатское.
После прогулки по Днепру сделали групповое фото на память.
А затем директор департамента культуры и туризма Запорожского городского совета Игорь Гармаш подвез Наталью Сумскую на необычном арт-автомобиле ход-роде.
…Отметим, что бессменным организатором кинофестиваля "Запорожская синерама" является директор ККЗ имени Довженко Людмила Зеленюк.
Документальна стрічка "Брат за брата" (режисер Руслан Ганущак, м. Івано-Франківськ) отримала головну нагороду кінофестивалю "Запорізька сінерама"-2016: статуетку "Золотий козак" і премію 10 000 грн, а також – Приз глядацьких симпатій і перемогла у номінації "Краще музичне оформлення" (композитор Юрій Меветера).
Фільм розповідає про військові події на Донбасі, про батальйон "Азов" і його бійця Георгія Джанелідзе за позивним "Сатана", який трагічно загинув під селищем Широкіно у 2015 році. Георгій за походженням грузин, пішов добровольцем у зону АТО і воював за незалежність і територіальну цілісність України.
Його вже мертве тіло було заміноване бойовиками ДНР...
"Сама назва "Брат за брата" говорить про те, що брат християнин із Грузії поклав своє життя за нашу Україну, за нас – братів і нашу свободу", – прокоментував автор і режисер Руслан Ганущак.
Фільм зараз представлений одразу на 3-х кінофестивалях в Україні. Автор має надію, що цей фільм побачить широке коло кіно – і телеглядачів.
У 2016 році вперше кращому фільму VII Всеукраїнського кінофестивалю “Молоде кіно” у рамках XVIII фестивалю “Запорізька сінерама” надана грошова премія 10 000 грн - за підтримки організаторів "Запорізької сінерами": Запорізької міської адміністрації, Департаменту культури і туризму Запорізької міської ради, кіноконцертного залу ім. О. Довженка і мецената ГРК "SanRise Park" м. Запоріжжя.
У суботу, 10 вересня 2016 року, у День українського кіно, у День народження О. Довженка відбулося урочисте закриття XVIII кінофестивалю вітчизняного кіно "Запорізька сінерама", у рамках якого пройшов VII Всеукраїнський кінофестиваль-конкурс “Молоде кіно”.
Нагадаємо, у 2016 році на конкурс "Молоде кіно" надійшло більше 50-ти робіт режисерів із різних областей України та навіть із Нью-Джерсі (США). Згідно Положення кінофестивалю, до участі приймалися ігрові короткометражні фільми, документальні, науково-популярні, відео кліпи, соціальні ролики, духовне кіно, зняте не раніше 2015 року з хронометражем до 20 хвилин.
Головою журі цього року стала почесна гостя кінофестивалю - Народна артистка України Наталія Сумська, у складі журі були Ігор Гармаш – директор Департаменту культури та туризму Запорізької міської ради, Віктор Гончаров – Заслужений артист України, Віктор Попов – режисер Запорізького обласного академічного музично-драматичного театру ім. В. Г. Магара, Сергій Андрієнко – кіно та телережисер.
Також глядач мав змогу оцінити фільми "Молодого кіно" під час їхніх показів вночі 9-10 вересня 2016 року у фойє кінотеатру імені Олександра Довженка м. Запоріжжя.
10 вересня, у день закриття "Запорізької сінерами", були оголошені переможці і також митці провели акцію на підтримку ув'язненого у Росії режисера і письменника Олега Сенцова.
Закриття завершилося дружнім відпочинком на катері під час прогулянки Дніпром, також раніше для учасників кінофеста було організовано екскурсію на острів Хортиця.
Автори фільмів одностайно підкреслили важливість існування і збереження, а також сталого розвитку кінофестивалю "Запорізька сінерама" для всієї України та її культурного простору, адже молоді вітчизняні митці мають змогу на цьому кіномайданчику презентувати свої перші роботи абсолютно безкоштовно. І також глядач дивиться їх безплатно. Також для зміцнення держави кіно - це, безумовно, інформаційне та ідеологічне підгрунтя. Сьогодні в Україні люди потребують більше позитиву як на теле-, так і на кіноекранах. Є певні позитивні думки щодо підтримки молодих талантів у меценатів і державників, у представників місцевого самоврядування, є багато слушних практичних пропозицій щодо змін у законодавчій сфері навколо кіно та культури і цілому. "Все це потребує аналізу і згуртованих громадянських дій на користь Батьківщини та її культурного розвитку", - говорять митці.
Поважне журі відзначило, що запорізький фестиваль активно розвивається і мистецький рівень фільмів щороку підвищується.
Головними подіями "Запорізької сінерами-2016" стали покази альманаха документальних фільмів "Український експеримент" (реж. Ілля Гладштейн), життєвої документальної драми "Жива ватра" (реж. Остап Костюк), документалки про події на майдані "Зима у вогні" (реж. Євген Афінеєвський), а також - ніч показів "Молодого кіно".
Окремим подарунком для глядачів став перегляд стрічки "Білий птах із чорною ознакою" (реж. Ю. Іллєнко, 1970), який відбувся на широкому екрані символічно до ювілеїв майстрів українського кіно Ю. Іллєнка, Б. Ступки, І. Миколайчука.
Також впродовж 7-10 вересня відбулися прес-конференції митців і творчі зустрічі з глядачами, записи телепередач, цікаві дискусії.
У 2016 році вперше кращому фільму VII Всеукраїнського кінофестивалю “Молоде кіно” у рамках XVIII фестивалю “Запорізька сінерама” "Брат за брата" (режисер Руслан Ганущак, м. Івано-Франківськ, Україна) надана грошова премія 10 000 грн - за підтримки організаторів "Запорізької сінерами": Запорізької міської адміністрації, Департаменту культури і туризму Запорізької міської ради, кіноконцертного залу ім. О. Довженка і мецената ГРК "SanRise Park" м. Запоріжжя.
Серед переможців є чимало запоріжців. У номінаціях: "Кращий патріотичний фільм" - "Жити наново" (автор Валентин Терлецький і режисер Світлана Кочкарьова, м. Запоріжжя) про козацьку медицину для воїна АТО, "Кращий музичний відеокліп" - "Я натискаю кнопку" (реж. Владислав Мартинов, м. Запоріжжя), "Кращий фільм, знятий дітьми" - "Козацькі канікули" (режисери Данило Учкін та Максим Коновалов, м. Запоріжжя). "Кращий сценарій" - "Той, хто навчив нас літати" (сценаристи Каріна Оринянська, Володимир Власенко, м. Запоріжжя), "Кращі візуальні ефекти" - "Робот R32" (режисер Володимир Власенко, м. Запоріжжя). Нагороду за "Кращу чоловічу роль" отримав Заслужений артист України Віктор Гончаров, мешканець Запоріжжя, за роль у фільмі "Той, хто навчив нас літати" (сценаристи Каріна Оринянська, Володимир Власенко, м. Запоріжжя). Серед переможців також фільми із Кропивницького (Кіровограда), Києва, Херсона, с. Глеваха Київської області, Харкова, м. Тячів.
Почесними гостями цьогорічного кінофестивалю стали Народна артистка України Наталія Сумьска, голова НСКУ, кінокритик Сергій Тримбач, режисери Остап Костюк, Ілля Гладштейн, співавтори "Зима у вогні" Ліна Клебанова та Едуард Курганський.
Організатори кінофестивалю "Запорізька сінерама" - Запорізька міська адміністрація, Департамент культури та туризму Запорізької міської ради, кіноконцертний зал імені О. Довженка м. Запоріжжя.
Меценат кінофестивалю "Запорізька сінерама"-2016 – готельно-ресторанний комплекс "Санрайз парк" м. Запоріжжя http://sunrisepark.com.ua/
Автори мають надію, що їхні фільми не запиляться на полицях, а будуть показані Open Air (просто неба) по Україні для усіх бажаючих, також по телебаченню, в інтернеті і в кінотеатрах.
Вперше завдяки спільним діям організаторів і професійних журналістів на сайті кіноконцертного залу імені Олександра Довженка м. Запоріжжя у розділі Новини започаткований Кінощоденник - оперативні новини і поглиблені матеріали щодня впродовж діяльності кінофеста.
"Шість поверхів" (режисер Олександр Навроцький, м. Київ)
Кращий патріотичний фільм
"Жити наново" (автор - Валентин Терлецький, режисер Світлана Кочкарьова м. Запоріжжя)
Кращий науково-популярний фільм
"Не звірі ми" (режисер Андрій П'ятницький, м. Київ)
Кращий соціальний ролик
"Обійняти дерево" (режисер Сергій Яценко, м. Київ)
Краще духовне кіно
"Інтермеццо" (режисер Олександр Коваль, м. Глеваха Київської області)
Кращий музичний відеокліп
"Я натискаю кнопку" (реж. Владислав Мартинов, м. Запоріжжя)
Кращий анімаційний фільм
"Велопортрети" (режисер Олександр Даниленко, м. Нью-Джерсі, США)
Кращий фільм, знятий дітьми
"Козацькі канікули" (режисери Данило Учкін та Максим Коновалов, м. Запоріжжя)
Кращий фільм, знятий дітьми
"Если любишь любить" (режисер Валентина Силіна, м. Кропивницький)
Краща режисерська робота
"Слони" (режисер Заур Джафаров, м. Київ)
Кращий сценарій
"Той, хто навчив нас літати" (сценаристи Каріна Оринянська, Володимир Власенко, м. Запоріжжя)
Краща операторська робота
"Шість поверхів" (оператор Олександр Навроцький, м. Київ)
Краще музичне оформлення
"Брат за брата" (композитор Юрій Меветера, режисер Руслан Ганущак, м. Івано-Франківськ)
Кращі візуальні ефекти
"Робот R32" (режисер Володимир Власенко, м. Запоріжжя)
Кращий монтаж
"Безумний" (монтажер Олександр Парфьонов, м. Київ)
Краща героїня
"Зенитчиця" (режисер Олександр Єлагін, м. Херсон)
Краща героїня
"Її хліб насущний" (режисер В'ячеслав Бігун, м. Тячів)
Краща чоловіча роль
Заслужений артист України Віктор Гончаров за роль у фільмі "Той, хто навчив нас літати" (сценаристи Каріна Оринянська, Володимир Власенко, м. Запоріжжя)
Краща дитяча роль
Олена Стреляная у фільмі "Для тебе" (м. Харків)
Краща дитяча роль
Влада Терещенко у фільмі "Если любишь любить" (м. Кропивницький)
Краща дитяча роль
Меланія Чельцова у фільмі "Друг в беде не бросит" (м.Харків)
Приз глядацьких симпатій
"Брат за брата" (режисер Руслан Ганущак, м. Івано-Франківськ)
Гран-прі кінофестивалю "Запорізьк сінерама"-2016
"Брат за брата" (режисер Руслан Ганущак, м. Івано-Франківськ)
Вітаємо усіх із завершенням творчої роботи на фестивалі! Детальні огляди, проблемний аналіз "Молоде кіно в Україні-2016" і ще багато цікавого читайте скоро у розділі Новини на Кінощоденнику "Запорізької сінерами".
Сегодня, 10 сентября, День украинского кино – праздник всех причастных к созданию отечественного кинематографа, а также его преданных ценителей. День установлен согласно Указу президента от 12 января 1996 и ежегодно отмечается во вторую субботу сентября. В этом году так вышло, что праздник совпадает с днем рождения одного из основателей украинского кино, классика мирового кинематографа Александра Довженко, пишет Укринформ.
Украинский кинематограф берет начало еще с конца ХІХ века, когда в 1893 году механик Одесского университета Иосиф Тимченко на три месяца ранее Эдисона и больше чем за год ранее братьев Люмьеров сконструировал киносъемочный и кинопроекционный аппараты. Несколько лет спустя, в Харькове Альфред Федецкий снял несколько короткометражных картин и 2 декабря 1896 года в помещении Харьковского оперного театра (теперь областная филармония) провел первый в Украине публичный киносеанс. В период изобретения кино считалось аттракционом, "подвижной фотографией"; оно много заимствовало из литературы и театра.
В Украине игровые ленты появились в 1907 году, с 1909 начали выпускать комедии, драмы, водевили из репертуара и в исполнении актеров украинских театров: "Шельменко-денщик", "Москаль-чародей", "Ночь перед Рождеством". Существовали небольшие студии в Екатеринославе (Днипро), Одессе, Киеве. Потом были по-настоящему "революционные" для украинского кино 20-ые годы ХХ века, когда появились фильмы Довженко "Звенигора"(1928), "Арсенал" (1929), "Земля" (1930).
С появлением звука украинский кинематограф получил новое дыхание. В 30-х годах Иван Кавалеридзе снимает "Колиивщину" (1933), "Прометея" (1935), "Наталку Полтавку" (1936), "Запорожца за Дунаем" (1937). По завершению войны, несмотря на жесткую цензуру и давление со стороны тоталитарного государства, на экраны кинотеатров выходят фильмы Леонида Осыки, Сергея Параджанова, Киры Муратовой, Юрия Ильенко и других выдающихся украинских кинорежиссеров, где до сих пор немеркнущим светом сияют звезды актерского таланта Ивана Миколайчука и Леонида Быкова, Ларисы Кадочниковой и Ады Роговцевой, Богдана Ступки и Константина Степанкова.
Новый украинский кинематограф, преодолевая с одной стороны хроническое безденежье, а с другой засилие, прежде всего, российской кинопродукции, время от времени, все же радует кинозрителя качественными кинолентами: стоит вспомнить хотя бы фильмы Сергея Лозницы, Мирослава Слабошпицкого, Марины Вроды, Олеся Санина, Михаила Ильенко.
В день украинского кино помним также о том, что в путинской неволе находится украинский кинорежиссер Олег Сенцов. Тот, чье место на съемочной площадке рядом с камерой, – находится за решеткой. Надеемся, что рано или поздно он вернется на родину, и мы еще увидим его лучший фильм.
Ранее сообщалось, что в проекте бюджета на 2016-й год предусмотрено увеличение финансирования отечественной киноотрасли на 100 млн гривен.
"Согласно проекту бюджета, украинское кино дополнительно получит плюс 100 млн. к нынешней цифры. В целом это будет уже порядка 260-270 млн. гривен на финансирование кинопроцесса", – подчеркнул министр культуры.
Сегодня в большом зале киноконцертного зала имени Довженко собрались сотни запорожцев и гостей города, любителей украинского кино. Здесь состоялось торжественное открытие XVIII фестиваля отечественного кино «Запорожская синерама».
В этом году фестиваль отечественного кино «Запорожская синерама» проходит при поддержке Запорожского городского совета и департамента культуры и туризма Запорожского городского совета.
Открывая мероприятие, заместитель городского головы Анатолий Пустоваров подчеркнул, что фестиваль «Запорожская синерама» с полным правом можно назвать уникальным событием в культурной жизни не только Запорожья, но и Украины. Ведь сейчас в нашей стране проводится не так много кинофестивалей. «Запорожская синерама» проходит уже в восемнадцатый раз подряд и уже оставила заметный след в истории украинского кино. Только в этом году здесь будет представлено более пятидесяти фильмов.
- Сегодня очень важно сохранить и приумножить украинское кино, молодое украинское кино. Наш фестиваль «Запорожская синерама» выполняет эту задачу. В этот раз в рамках фестиваля уже в восьмой раз подряд пройдёт конкурс «Молодое кино», - сказал Анатолий Пустоваров.
Заместитель городского головы отметил, что Запорожский городской совет в этом году поддержал проведение не только фестиваля «Запорожская синерама», но и отдельно конкурса «Молодое кино».
- Мы приняли решение учредить приз для обладателей гран-при конкурса «Молодое кино», которые получат десять тысяч гривен. Уверен, что такие конкурсы необходимо поддерживать, чтобы украинское кино развивалось, зарождались новые имена и проекты, - сообщил Анатолий Пустоваров.
Актриса Наталья Сумская, которая возглавляет жюри кинофестиваля, пригласила запорожцев 9 сентября в 22:00 на открытый показ конкурсных работ «Молодого кино», где зрители смогут принять участие в голосовании на Приз зрительских симпатий.
Отметим, закрытие кинофестиваля запланировано на 14:30 10 сентября. Пройдёт награждение победителей конкурса «Молодое кино», показ лучших фильмов конкурсной части фестиваля.
"Запорожская синерама" пообщалась со спонсором кинофестиваля – Ошаном Адамовичем Беладзе - украинцем ассирийского происхождения, патриотом Украины и нашего города Запорожье.
Организаторы Запорожская городская администрация, Департамент культуры и туризма Запорожского городского совета, киноконцертный зал им. А. Довженко приложили все усилия к тому, чтобы наш запорожский кинофестиваль, которому исполнилось 18 лет, активно развивался. В 2016 году лучший фильм конкурса Молодое кино – «Брат за брата» (реж. Руслан Ганущак) получил гран-при 10 000 грн. Также поддержал кинофестиваль меценат – ресторанно-гостиничный комплекс «SunRise Park» г. Запорожье, в лице директора Беладзе Ошана Адамовича. Спасибо за поддержку кинофестиваля "Запорожская синерама"-2016!
– На сегодняшний момент мной затрачено много денежных средств и усилий в развитие этого проекта. Я из тех людей, которые делают все возможное для развития и процветания культурно-массовых мероприятий нашего города Запорожья.
Насколько важен кинофестиваль "Запорожская синерама" для культурного облика города Запорожья? Насколько важно сообща запорожцам и всем украинцам поддержать молодые таланты?
– Безусловно, данный кинофестиваль очень важен для культурного облика нашего города. Хотелось бы чтобы в дальнейшем как можно чаще проходили такие мероприятия. Наш город – исторически-культурный центр, город казацко-боевой славы. И очень важно, чтобы нынешняя молодежь воспитывалась в культурном центре, чтила традиции украинского казачества. А наша задача-поддерживать и развивать это направление. Я – украинец ассирийского происхождения. Родился в Запорожье, учился, работаю и при возможности стараюсь помогать нашему городу.
Есть мнение, что если бы украинское кино и телевидение было бы вовремя доступно в Крыму и на Донбассе и жизнь в стране экономически была бы лучше, то Украина бы не имела проблемы сепарации людей и территорий как есть сегодня. А что Вы думаете по этому поводу?
– Конечно же, украинское телевидение и фильмы поднимают дух патриотизма к родной земле и языку, но не все в наших силах. Кинематограф – без границ. Это одно из творческих направлений, которое объединяет все народы. Когда человек смотрит фильм, он не обращает внимания на то, кто снимал этот фильм. Главное – сюжет кино. Если бы у нас было больше позитива, то проблемы сепаратизма отпали бы сами по себе.
Хлеба и зрелищ... Во время Великой депрессии в США снимали фильмы с т.н. "добрым концом", в СССР также это было во время ВОВ. Как Вы думаете, не пора ли украинским режиссерам переформатировать свой взгляд от "страшне, сумне та невеселе" на что-то "доброе, светлое, вечное"? То есть зрители сами так говорят, что хотят видеть какой-то реальный выход из своей тяжелой жизни хотя бы в кино. Нет ли сейчас на тв и в кино нагнетания тяжелой и беспросветной жизни украинцев?
– Сегодня на нашем телевидении с утра до вечера – одни негативные политические передачи. А кино дает возможность отвлечься от всего плохого, что происходит в нашей стране и добавляет позитив в сердца украинского народа. Хотелось бы пожелать нашим кинематографистам побольше снимать позитивных фильмов, а нашим телекомпаниям - позитивных передач. Ведь столько прекрасного в нашей жизни, которой можно довольствоваться.
Что, по Вашему мнению, нужно сделать, чтобы молодые талантливые люди смогли реализоваться в Украине, а не искать реализацию за границей? Есть ли у Вас какие-то идеи?
– Эти вопросы нужно решать на уровне Президента и Верховной Рады. Именно от них зависит поддержка молодых талантов в культурной отрасли, а это все связано с экономикой нашей страны. Большинство средств уходит на безопасность нашего государства. На сегодняшний день в связи с принятием закона «О децентрализации» перераспределение бюджета для города Запорожья дало возможность чаще проводить такие мероприятия и кинофестивали. Благодаря поддержке городской власти реализоваться нашей молодежи со временем станет намного легче. И тогда молодые и талантливые люди смогут реализовать себя у нас, в Украине, а не искать работу за границей.
Какое кино сами смотрите и любите? Какое запомнилось?
– Я отдаю предпочтение историческим фильмам, где отображаются реальные события и факты. Из украинских мне понравился фильм «Тарас Бульба», который был снят у нас на острове Хортица.
Какие есть мысли по поводу дальнейшей поддержки молодых режиссеров и актеров? Продюсирования фильмов? Возможно, есть идея или сюжет фильма? Или "Санрайз парк" может показать "Молодое кино" под открытым небом после завершения "Синерамы"? А сами не хотите сняться в фильме? Например, рассказать о своей судьбе или дать свой сюжет?
– Я со своей стороны готов поддерживать молодых начинающих режиссеров.
Может быть, позже я и решусь сняться в фильме, когда будет больше жизненного опыта и больше разных остросюжетных моментов и впечатлений в моей жизни. И тогда я смогу поделиться с молодым поколением через кинематограф.
И еще один вопрос: Вы за то, чтобы в Украине был принят Закон о меценатстве, поправки в Закон о кинематографии, принята программа на местном уровне (о меценатстве) и экономических дивидендах для меценатов для поддержки кинокультуры в Запорожской области? Какой механизм для меценатов был бы привлекателен и приемлем?Такой опыт мы видим в Европе и в мире в целом...
– Да, считаю, что на сегодняшний день должен быть принят Закон о меценатстве и городские исполнительные органы должны поддерживать бизнесменов и меценатов, которые вносят свой вклад в развитие нашего региона. Предприниматели должны быть заинтересованы в развитии и процветании кинокультуры в Запорожской области. В свою очередь депутатскому корпусу разного уровня можно подумать о принятии льгот для тех предпринимателей, которые вносят свой вклад в развитие процветания культуры нашего края. И мы достигнем самого основного - наш край будет инвестиционно-привлекательным и, таким образом, мы будем прославлять наш Запорожский край.
Как говорится в пословице «Что посеешь, то и пожнёшь». Все в наших руках, ничего не зависит от Киева, и наша городская власть заложила хороший фундамент в развитие культуры города, организовав такой кинофестиваль. И это касается не только нашего города, а и Украины в целом, пусть наше Запорожье будет примером для других регионов.
И тогда будет слава Запорожскому краю, Слава Украине!
Спасибо! Вам – удачи и процветания!
При публикации ссылка на сайт кинотеатра имени А. Довженко и кинофестиваль "Запорожская синерама" – обязательна. http://www.dovzhenko.zp.ua/news/
Сегодня в большом зале киноконцертного зала имени Довженко собрались сотни запорожцев и гостей города, любителей украинского кино. Здесь состоялось торжественное открытие XVIII фестиваля отечественного кино «Запорожская синерама».
